У мене тут стався організаторський колапс недавно. Якась така купа неробочих, але важливих проектів навалилася. І просто тудушечка вже не рятувала. Бо спаву в один день було не закінчити.
А де-що потребує постійного помішування, але не не щодня, а десь так раз в тиждень. Як ото ходити і тицяти кнопки на всяких різних стоках, на які я гужу через фтп. Раніше я це робила раз в тиждень, але потім купа дурного і виходило раз в два тижні. А це вже фігня, а не робота.
Хочу пощупати прінтшопи.
Хочу освоїти нові техніки малювання.
Хочу написати ще кілька постів про мої геніальні ідеї для OpenCity, скоро вибори, тре оцінити варіанти для голосування і їхню відкритість до мене :)
Почала роботу над книгою 2.0. І всьо би нічо, якби книга 1.0 не була зверстана Артемом красіво, де положено. А тепер поки я знайомилася з класними людьми з українського фрілансу, одна розумна людина розповіла про інший шлях. Після закінчення вона має бути доступна для різних мобільних девайсів і легка в редагуванні для мене. Лишилося все зробити.
Це я вже не кажу про досить серйозний домашній колапс, бажання покрасити стіни.
Вот шо я зробила, надихнув Артем, він свою роботу ділить по дням. Я нагло сперла ідею. Розподілила свій армагедон на тиждень. Всьо працює на так круто, як хотілося би. Бо соціальне життя і домашні справи, це приносить задоволення і життя залишається життям завдяки цьому. Але прогрес є і зникло відчуття безпросвітної паніки. Правду кажуть, що гарний план вже половина справи.