Недавно перекладала для ОтоСело дуже сумну статтю про те, як люди намагаються проститися зі своїми мертвими немовлятами. І от є така організація, яка вчить фотографів робити останні знімки всією сім’єю. З однієї сторони мені це нагадало ті страшні давні фото, де вмерших людей ставили рядом з живими і фотографували. Дуже моторошно. А з іншої а як ще увіковічнити тих людей, які прожили на цьому світі кілька хвилин чи кілька годин…
А ви, якби вам запропонували своїм мистецтвом якось допомогти пережити такий чи схожий біль, чи вистачило б у вас сміливості на це?
За себе скажу, що не знаю точно. Я Фореста Гампа ніколи не бачила, бо ридаю ще на титрах. І чи треба добавляти до чиїхось страждань ще свою нестабільність… А з іншого боку, якщо це хоч на мить комусь допоможе, то мош би й зібрати волю в кулак.