Здавалося би одне, маленьке і просте слово, а скільки через нього проблем. Вміти вчасно сказати «ні» це дуже серйозне мистецтво. З самого дитинства нас вчать, як правильно слухатися і підкорятися. А курсів, як відмовляти людям ніхто не проводить. Через це багато біди, ви погоджуєтеся робити те, що не хотіли і страждаєте через це. Адже гарні люди завжди кажуть «так», а всім хочеться бути гарними людьми.

Я помітила, що з часом якось вчишся відмовляти, там де раніше мош було погодитися. Бо лінь бере своє. Я просто уявляю скільки робочого часу (а значить грошей) в мене відніме якесь заняття, яке мені сватають. Потім думаю чи отримаю я від цього задоволення. І головний критерій це користь. Сумнівні відповіді на ці питання і рішення прийняте.

Другий квест, це сказати просячому, що діла не буде. У мене нема шефа чи людей з яким тре погоджуватися, бо від них залежить мій дохід. От і виходить, що я нікому нічо не винна і змусити мене важко. Решта оточуючих це друзі-родичі з якими побудовані досить такі прості відносини, засновані на правді.

«Тому, що я не хочу» — це дуже серйозна причина для відмови.

Ще важливо вміти відмовляти всяким не корисним, не цікавим заняттям. Вони ж, як люди, забирають ваш час від класних і грошовитих занять. Бува, що заняття прикидується корисним.

Наприклад, вчу я англійську і книжка Мерфі підходить до кінця, це пічяль. Я спокусилася на курс підготовки до тесту IELTS. Хоча тест мені такий не потрібний і здавати я його найближчим часом не планую. Спробувавши один тиждень, я зрозуміла, що це просто відео і питання після відео по методології проведення цього тесту. Я дуже люблю доводити почате до кінця і довго я думала, що я пройду цей курс. Але чим ближче я роздивлялася питання тим більше я розуміла, що воно мені користі не принесе. Я щодня дивлюся кіно, власне все кіно в моєму житті англійською. Нашо мені ще серія відео на сумнівну тематику.

Ну і пафосне закічення з закликом відмовитися від некорисного. В мене в to do блокноті є список справ і, якщо дуже довго руки до чогось не доходять, то це гарний привід задуматися чи воно мені треба. Зараз під серйозним сумнівом книга $100 start up, бо шото нагадує Бренсона і його «До біса все, бери й роби».

Поки ви всі їсте пасочки, я вам розкажу, як я організовую свої позастокові проекти. Зі стоками все просто, вони в мене щось вроді щоденної звички. А от коли мені хочеться щось не стокове зробити, то тут ліньки буває перемагають.

Добре, коли це щось, де є дедлайн, тоді хош-не-хош, а воно має бути зроблене. От як акварельковий малювальний проект, кожного тижня тре показати, що є, інакше виженуть з групи.

Мої домашні справи чи бездедлайнові забавки я організовую за допомогою природніх дедлайнів. Варто уточнити, що тут я маю на увазі щось, що вимагає серйозної уваги на протязі певного часу або просто велика справа. Одноразові забавки здебільшого легко вирішує мій тудушний блокнот, а це свого роду надстройка на нього, щоб справи веселіше рухалися.

Наприклад сьоні ми маєм Великдень, до цього часу я собі планувала помити вікна і сходи, роботу з сортування речей в шафах. Кожне з цих завдань вимагало досить серйозного часу на себе, а маючи природній дедлайн я вже не хотіла відступати, хоча зазвичай ці завдання можна було відкласти.

В якості природніх дедлайнів мені підходять свята, як то Новий рік, Велкдень, наші дні варення чи всякі поїздки. Наприклад, скоро ми їдем до мама і до цього часу я хочу розпочати одну картину і помалювати іншу. На Дні варення приходють гості, того можна затіяти домашню роботу, яка точно нікуди не втіче.

Цей метод далеко не секрет і наші предки їх знали, саме тому, я думаю, і виникли свята. Зараз це здебільшого про готування купи жратви, але в мене це має інший сенс.

Як заставити себе щось робити, якщо результат від цього буде дуже не скоро? Важке питання, на яке немає однозначної відповіді, але є кілька ідей, як все можна постаратися змінити.

Є два види мотивації, позитивна і негативна. Позитивна, коли я намалюю картинку, я можу з’їсти печеньку. Негативна, якщо я не зроблю цю картинку, то пічєньку треба піти і віддати коту. Це я образно, щоб воно працювало треба вибрати щось важливе для отримання і втрати, яке працюватиме саме для вас.

Позитивна мотивація це класно. Тоєсь ви робите щось корисне і вже зараз отримуєте щось класне взамін, виробляєм умовні рефлекси, як у бідних песиків Павлова. Нова серія улюбленого серіалу, нова стаття улюбленого автора, пів години Твітера, все це гарно працює, як позитивна мотивація. Головне не змішувати з роботою, бо тоді вийде 3 години роботи і чим кіно закінчилося непонятно.

З досвіду, негативна мотивація працює набагато краще. Задача виглядає простою і дуже навіть можливою, просто треба взяти і зробити. А взяти і зробити дуже лінь, щас цей пост в Фейсбуці дочитаю, кота треба побавити і тому подібне. І так чи інакше пічєнька буде моя, так зачим старатися? А якщо під загрозою стає питання віддавання печеньки коту, якому той солодкого не можна, то тут вже якось геть по-дурному виглядає оця ненамальована картинка, всього то справ.

Ще в мене гарно підбадьорює, коли находить бажання пофілонити, піти і подумати про те найгірше, що є в моєму житті зараз і це не зміниться, якщо я не буду гарно працювати. Але думати треба дуже і дуже гарно, образно, з усіма деталями.

Головне почати, почати це вже половина справи. Почати треба вміти. Віктор якось розказав, що він миє посуд не одразу, але відкладає миття посуду тільки раз. От відклав він миття посуду і пішов читати книгу, а потім йому приходить думка, що посуда то не мита. І він такий йде і миє її, а не думає, та ладно, потім. Тобто він відкладає початок важливої роботи тільки раз і це дуже гарна ідея.

Якшо ви вже всю мотивацію обпробували з ніг до голови, а лишається якась справа, яку ви не можете перемогти, то можливо вам це просто не треба. І тут головне собі в цьому зізнатися і робити з цього висновки.

В моїх очах немає лінивих людей, є недомотивовані.