Візейр, літачки і аеропорти

04.10.2015  подорожі

Мені було дуже цікаво політати на літаку, я ніколи не літала. Це мене лякало і було дуже цікаво водночас. Ще мені було дуже цікаво як працюють аеропорти, бо я хотіла заюзати такс фрі.

Ми приїхали в Жуляни на 3 години раніше до відправлення. Прийшли до стійки на якій написано інформація і сказали шось типу, «здрастє, нам би в Вільнюс, куди це йти?». Пані верх ввічливості розказала, що у сусідньому залі загориться монітор де буде написано наш рейс, це розпочинається реєстрація, десь за дві години до відльоту. За 40 хвилин до відльоту закінчується реєстрація, за пів години закривається вихід до літака. У Вільнюсі ми марно намагалися знайти таку ж ввічливу інформаційну пані.

У нас був безкоштовний багаж, ручна поклажа, яка у Візейра має бути не більше 42х32х25, я дуже переживала і купила спеціально рюкзак. Цей багаж має вміститися під сидінням перед вами. Я думала вони прям з лінійкою мірятимуть. Але ні, і місця під тим сидінням дофіга. Я бачила як пара не змогла втиснути багаж в рамки (у них стоять спеціальні металічні рамки, щоб провірити), але якось вони полетіли і нічо не доплачували. На рюкзаки повісили гарні наклейки апрув.

Ще у нас була реєстрація через інтирнет, це значить, що тре було уважно вписати свої дані і бумашку роздрукувати. Її нам поміняли на гарний посадочний талон у Жулянах, а у Вільнюсі так з ними і ходили всюди, тю. І багаж свій, який справжній великий багаж тре тут віддати.

На другому поверсі аеропорту Жуляни знаходиться перевірка багажу на заборонені речі. Хз як це зветься, металодетектор і всі діла. Вони відібрали мої манікюрні ножнички! Всі такі, ну ясно шо таке незя, але в правилах написано шо зя до 5 сантиметрів лезо. Хоча може це в той багаж, що здавати. Ми забрали мою прєлєсть на зворотній дорозі, вона тусила в камері схову за 120 гривень, бу-бу-бу. Також рідини незя біше 100 мілілітрів, і вони всі мають бути впаковані в прозозору упаковку-пакєт-сумочку, щоб видно було шо там. Воду у вас відберуть, можете собі купити маленьку Бонакву в Дюті фрі за євро, найдорожча вода, яку я коли-небуть пила. Також окремо показують ноут, все з кишень і ремені. Якщо ви після цього бібікатимете, то вас обшукають, мачиків мачики, дєвочьок дєвачки. Туда я не бібікала, а назад бібікала. Хоча весь металолом на мені був той самий.

Потім таких маленький непевний відділ митниці, які питають чо я так мало везу дєнєх з собою. Ви можете безкарно вивезти до 10 тисяч єврів, далі тре декларувати.

Літати було страшно, бо як ти чось не робив то воно страшно. Ну і вуха закладає, Віктор казав беріть жуйку, не помагає. Дихати ротом помагає, закрити ніс і подути в ніс помагає :D Ми в аеропортах біше тусили чим в самальоті, злетіли, розвезли каву, розвезли духи (не питайте) і давай сідати.

 

По прильоту в Вільнюс я вже потім поняла чо всі так біжать до виходу, там нас чекав паспортний контроль. Філіал пекла на литовській землі. Там вас довго і нудно питають чо ви сюди приперлися, де житемете, сіко у вас дєнєх, коли назад. І покажіть бумашки, ага, понятно. Відбитки пальців, не спіша, ой не паше, давайте ше раз. Інспектори мєдлєнні, а люди ніби перший раз їдуть, бумажок нема, де житимуть не знають. Ну годину ми там стирчали, діти оруть, люди намагаються пройти швидше черги. Вопшем, як в галімому совдеповському магазіні. Потім баришня така, ну ладна я сіводня добрая, прахадітє, курва я бабла привезла в вашу країну. Після такого я чекала не менше двох Саград фамілій і однієї Ейфелової вежі.

Сам самальот нагадує галіму київську маршрутку, тіки шо літає. Лоукост.

В верхні ящики має вміститися проплачена ручна поклажа.

 

Стюардеси дуже кумедно махають руками спочатку, всі в рожевому, дуже гарні, здоровкаються і прощаюся персонально з усіма, біда тіки, що на литовській не залежно від боку в який ти летиш, мабуть литовський екіпаж.

 

Наступного разу я вам розкажу про такс фрі.

  • olpkol

    Гуд сторі.